«Мій дім там, де моя родина»: чому Тетяна Самойленко повернулася з Німеччини до Києва
До повномасштабного вторгнення Тетяна мала стабільний дохід і розбудовувала сімейне життя в Києві разом із чоловіком-прикордонником. Перші дні війни родина провела у столиці, проте через безпекові загрози Тетяна була змушена евакуюватися разом із молодшою донькою та собакою. Згодом, прориваючись через затори та обстріли Київщини, вони виїхали на захід України, а звідти — до Німеччини у м. Ессен. Чоловік залишився в Україні, щоб виконувати військовий обов’язок. Далі розповідь Тетяни.
Понад мільйон українців повернулися в Україну після вимушеної еміграції. Про те, яким був цей шлях, розповідаємо у спецпроєкті «Додому», що складається з реальних історій і досвідів.
Публікація підготовлена в межах проєкту YOUA «Формуємо нові шляхи, будуємо майбутнє України», що реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Уряду Німеччини.
Проєкт YOUA сприяє діалогу між українцями в Україні та за кордоном і працює над покращенням інформаційної підтримки на шляху повернення та реінтеграції. Саме для цього в межах проєкту створено цифрову платформу «Додому».
Список
Життя до війни: робота, родина і власна квартира в Києві
До повномасштабного вторгнення я почувалася абсолютно комфортно й фінансово стабільно. Я з Шостки на Сумщині, у Київ приїхала навчатися ще у 1999 році. Все, що маю в столиці, заробила власним розумом і працею. На початок 2022 року я працювала в міжнародній компанії та вела власну піар-агенцію. Я з тих людей, для яких надзвичайно важливо мати родину. У 2019 році я познайомилася зі своїм другим чоловіком — ветераном з 2014 року, прикордонником. У нас на двох була велика родина: старша донька з 2019 року навчалася в Польщі, молодша жила з нами, і ми хотіли третю дитину. Незадовго до війни ми взяли кредит, зібрали всі заощадження і купили квартиру в Києві, встигли зробити ремонт. Мали нову машину, стабільні плани, собаку. Ми були класичним українським середнім класом, який жив повноцінним життям.
Виїзд: прощання на львівському вокзалі
5 березня 2022 року ми виїхали. Спочатку приїхали в Борислав на Львівщині, а потім уже до самого Львова. Там на вокзалі попрощалися з чоловіком.
Це було прощання як назавжди, бо він військовий. Ми розуміли, що більше можемо ніколи не побачитися…
Старша донька з Польщі допомогла знайти варіант у Німеччині. Ми завантажили машину речами, взяли собаку й рушили до Ессена.
Ессен: німкеня Стефані, яка віддала свій офіс
У Німеччині нам неймовірно пощастило. Нас прийняла німкеня Стефані — власниця невеликого бізнесу. Вона повністю звільнила свій офіс в передмісті Ессена, купила туди нові меблі й пустила нас жити безплатно. Навколо — німці, клумби, квіти, сусіди, які носили під двері смаколики й начепили на мою машину українську стрічку. Було приємно і щемко.
Чому я витримала в Німеччині лише чотири місяці
Попри ідеальні умови, фінансову стабільність і доброзичливість господарів, я витримала в Німеччині лише чотири місяці. Все навколо було чужим. Починаючи з продуктів і закінчуючи розривом у менталітеті. Мені бракувало живого українського оточення. У червні 2022 року в Італії на пляжі я вступила в дискусію з місцевими, яким було байдуже до нашої війни. Потім знайомий іспанець скаржився на «нахабних українських біженок».
З німцями таких ситуацій не траплялося. Тому я часто думала, що могла б залишитися жити в Німеччині, якби дуже треба було. Але це все одно був би примус себе.
Рішення на кордоні: повертаємося і більше не говоримо російською
За чотири місяці ми з донькою об’їхали 10 країн Європи, допомогли старшій вступити до університету в Познані. Але що ближче ми підбиралися до кордону з Україною, то сильніше тягнуло додому. У липні 2022-го, ночуючи в Польщі перед самим перетином кордону, ми з донькою ухвалили принципове рішення: повертаємося в Україну і більше ніколи не розмовляємо російською. Мій чоловік-прикордонник роками пояснював нам важливість мови та історії, і лише війна остаточно відкрила нам очі. З того дня моя середня донька не вимовила жодного російського слова, навіть коли до неї звертаються російською. Ми їхали по понівеченій Житомирській трасі, бачили всі ті руйнування, але були абсолютно щасливі. Ми повернулись.
Життя після повернення: третя дитина і український виш
У грудні 2023 року в Києві я народила третю дитину. У 2026-му моя середня донька закінчила школу з найвищими балами, відмовилася навчатись у Європі та обрала український виш. Я хочу, щоб мої діти здобували освіту, працювали, створювали сім’ї та втілювали свої мрії саме тут. Для мене важливо, щоб мої діти не лише жили в Україні, а й були частиною її майбутнього.
До війни я думала про еміграцію — я можу працювати дистанційно, маю хороший рівень англійської. Але нині розумію, що хочу бути в Україні й ніде більше. Я пройшла цей шлях, повернулася до свого коріння і точно знаю: мій дім там, де моя родина — у Києві.
Українці — дивовижна нація. Майбутнє країни залежить від тих, хто попри всі виклики залишається, повертається та щодня своєю працею допомагає Україні ставати кращою.
❗️ Проєкт YOUA надає виключно технічну допомогу та не впливає на особисті рішення людей щодо повернення в Україну. Участь у заходах та користування сервісами, як-от платформою «Додому», можливі лише за власним бажанням — для тих, хто розглядає можливість повернення, уже ухвалив таке рішення або перебуває в процесі реінтеграції після повернення в Україну.
Залишити відповідь